| layout | title | description | image |
|---|---|---|---|
article |
ウクライナ文学 |
作家と歴史 |
css/images/literature.jpg |
ウクライナ文学（ウクライナぶんがく）はウクライナ人またはウクライナ語で書かれた文学。時期区分として古代、中世、近代および現代に分けられる。
タラス・フルィホローヴィチ・シェフチェンコ（ウクライナ語:Тарас Григорович Шевченко, 1814年3月9日 - 1861年3月10日）はウクライナの詩人、画家である。近代ウクライナ語文学の始祖と評価されている。
農奴制に反対し、秘密結社「聖キリルと聖メソジウス団（Кирило-Мефодіївське братство）」に関わって（ただし正式なメンバーではなかったと見られている）、ウクライナの農奴の解放に力を尽くした。1847年4月5日に同結社に手入れが入った際に、シェフチェンコが書いた皇帝ニコライ1世とその妻アレクサンドラを批判する詩が見つかり逮捕された。サンクトペテルブルクの刑務所に入れられた後、10年間の流刑生活を送った。皇帝の命により、流刑の間はペンと筆を持つことを禁止された。
画家としての才能も優れていて有名である。ウクライナ国内では人気が高く、首都キエフには彼の名を冠したタラス・シェフチェンコ記念キエフ国立大学がある。
わたしが死んだら
なつかしい ウクライナの
ひろい丘の上に
うめてくれ
かぎりない畑と ドニェプルと
けわしい岸辺が 見られるように
しずまらぬ流れが 聞けるように
ドニェプルが ウクライナから
すべての敵の血潮を
青い海へ 押し流すとき
わたしは 畑も 山も
すべてを捨てよう
神のみなもとに かけのぼり
祈りもしよう だがいまは
神の ありかを知らない
私を埋めたら
くさりを切って 立ち上がれ
暴虐な 敵の血潮と ひきかえに
ウクライナの自由を
かちとってくれ
そしてわたしを 偉大な 自由な
あたらしい家族の ひとりとして
忘れないでくれ
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
(25 декабря 1845, в Переяславі)
イヴァン・フランコー（ウクライナ語：Іван Франко；1856年8月27日‐1916年5月28日）は、ウクライナの文化人である。作家、思想家、評論家、言語学者、翻訳者などとして活躍した。オーストリア・ハンガリー帝国におけるウクライナ民族解放運動やウクライナ文化振興運動の第一人者。
レーシャ・ウクライーンカ（ウクライナ語: Леся Українка；1871年2月25日‐1913年8月1日）は、ウクライナの女性作家、詩人、翻訳者、文学評論家。本名はラルィーサ・クウィートカ・コーサチュ（Лариса Квітка-Косач）。ウクライナの女性作家オレーナ・プチールカの娘、啓蒙家のムィハーイロ・ドラホマーノウの姪。
ボフダーン・イーホル・アントーニチ（ウクライナ語：Богдан-Ігор Антонич；1909年10月5日‐1937年6月6日）は、ウクライナの作家。
Біжать алеї звуків, саджених у гами.
Мов на акорд, упав поверх на поверх.
Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір
від берега по берег, тінь вінків дубових.
Мусує день, мов склянка золотого чаю,
прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння.
Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють,
хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння.
Церкви, цукерні, біржі — духові і тілу.
Для зір і для монет. Ждучи рідких окрушин
крихкого щастя, прочуваєм інші цілі.
Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі.
Але за муром джаз і танці лампіонів,
балет балончиків, хор барв, мов хор гобоїв,
і жовті груди велетенських стадіонів
зітхають глухо під бурхливою юрбою.
І стеляться до ніг дими — покірні птахи,
а сонце, мов павук, на мурів скіснім луку
антен червоне павутиння розіп’явши,
мов мертві мухи, ловить і вбиває звуки.
Мистці рослин — тюльпани, дбаючи за форму,
припавши на коліна, барвно й гарно гинуть,
а за законами нам невідомих формул
вирують дні й міста й вирують бормашини.
Дроти тремтять мов нерви. Теплий білий листик,
зоря в конверті, кілька слів і квіт шипшини.
Кружляють, мов пом’яте листя, сни дентисток
над вирвами нудних мелодій бормашини.
So the multilevel sounds of the city run through the alley.
Height after height, falling on another as notes in a chord.
The diurnal street clamour, where yellow walls are a levee,
seethes between banks in garlands of oak shadow.
The day compels, with its light, a glass of gold tea,
purged azure and acoustic cloud.
People walk the sepia streets, their eyes gleaming,
though they conceal sorrow within, a bitter seed.
Churches, confectioneries, wagon halts, travel
through the body and spirit and stars fall
to coins in a pocket beyond happiness, some other goal,
despair probes the wound that is our soul.
From over the wall we hear jazz, the dance of lanterns,
and gas canisters, a choir of colours and oboes,
in the yellow breasts of vast stadiums,
the deafening sigh of the crowd, its human storms.
A ceiling of smoke levitates up my legs, the compliant birds fly,
the sun, a spider casts its arc of light askance on the wall,
the spider web’s crimson antennae crucify
dead insects, the sounds they catch and kill.
Plants are artists, tulips attentive to form,
fall to their knees and beautifully, colourfully perish,
in accord with scientific formulae, unknown
dental probes of days and towns all excavate us.
Trembling nerves of wire, the warm white sheet
is a star in an envelope with some words and dog rose petals
as withered leaves, the dreams of dentists twist
above cavities and turgid melodies of dental drills.
(Translated from Ukrainian by Steve Komarnyckyj)
Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка,
і тінь замазує панни, мов образи затерті.
У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
прощається з сестрою, що у зореколі їй
не сяяти
вже більш.
Так ніч
блакитним снігом миє в місті маки меланхолії.
Накривши плечі згорблені кожухом неба синім,
колишеться шофер у сонній лімузині.
Крива ліхтарня — квітка зламана і попіл снігу,
і світло — лій зелений з дзбанка ночі в сутінь литий,
круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
заблукана і місяць — білий птах натхнення злого,
й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки
закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі
і платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
колишеться шофер у сонній лімузині.
13 грудня 1935
バシール・スツース（ウクライナ語: Василь Стус；1938年1月6日‐1985年9月4日）は、ウクライナの女性作家、翻訳者、思想家。ウクライナの反ソ連の動きの中で最もアクティブなメンバーの一人。彼は民主主義とウクライナの独立を支持しました。彼の政治的信念のために、彼の作品は、ソビエト政権によって禁止された、彼は拘禁中の（彼の人生の約半分）23年間を過ごしました。バシール・スツースは1985年に政治犯のためにソ連の強制労働収容所で死亡しました。
Плач, небо, плач і плач. Пролий невтримне море!
Струмуй, ясна бідо тонкоголосих вод.
Здається, от-от-от. Здається, тільки вчора
холодний запопав мене смертельний дрож.
Струмуй, водо, струмуй. Минуле не вернути.
Сьогодні — згибіло. Майбутнього — нема.
Щось на душі лежить, чого повік не збути,
ні з серця вирвати. Несила. Задарма.
Плач, небо, плач і плач. Пролляйся, небокраю,
і зорі, опадіть з потьмарених небес.
Чи в світі є сурма, що по мені заграє
останньої уже. Щоб більше не воскрес?
Струмуй, ясна водо! Реви, аеродроме!
Підносьтесь, літаки! Ридайте, груди ринв!
І землю впережи, високий горній громе!
А все ж твої, бідо, огроми затяжкі.
Плач, небо, плач і плач. Ти, смолокрила хмаро,
благослови мене! Ти, блискавко, вістуй.
Нехай святиться світ! Йому бо ніч — до пари!
То ти, водо, течи! А ти, бідо, лютуй!
19 / IV / 1972
Weep, sky, weep and weep! Wash the unabated sea
Of thin-voiced waters and dampen the heart.
It seems it was just now, just yesterday
That a deathly shiver buried you alive.
Weep, sky, weep and weep! The past cannot be returned.
Today has been reduced to naught, the future will not come.
Something weighs on the mind that can never
Be torn from the heart. This prison is a prison for prisons!
Weep, sky, weep and weep! Still over your horizons
And let the stars fall from darkened skies!
Is there in this world a trumpet that will sound
A final blast to keep me from my resurrection?
Flow, water, flaw and sweep me away from my weariness,
For eternities of bondage have crushed me.
High upland thunder, girdle the earth!
Pitch-winged cloud, bless me!
Lightning, send a message!
Hallowed be the world. The night is its companion.
So, water. Flow forth! And you, misfortune, rage!
19 / IV / 1972